Відомий представник київського року, який одним з перших в своїм русі записав студійний альбом, та увійшов у збірку «Рок-Легенди України» - гурт «Квартира 50» був заснований Олегом Верницьким в 1986 р. Початнковий склад був такий:
Олег Верницький - вокал;
Віктор Щекотун - гітара;
Сергій Степаненко - гітара;
Олександр Комісаренко - барабани;
Олексій Дундуков - бас;
Олександр Кацман - клавіші.
Дебют «Квартири 50» відбувся на фестивалі з підходящою назвою «Дебют-86». У квітні 1987 р. гурт почав активну діяльність, давши 13 концертів за місяць, серед яких фестиваль «Рок-Діалог». Вже в серпні, набувши певну славу, «Квартира 50» записала свій перший студійний альбом, який поєднував в собі як жвавий хард-рок, так і повільні, гіпнотизуючі клавішні думи. Звукорежисером цього альбому став Антон Коцар, назву реліз отримав «Скорая Помощь»:
Та через рік доля приготувала великі зміни у колективі. 20 вересня 1988 на трасі Житомир-Київ у віці 26 років загинув Олексій Дундуков. Олександр Комісаренко пішов до «ВВ». На фестивалі «Міс Рок-88» гурт акомпонував Вікторії Верницькій, яка після цього приєдналася до «Квартири 50». Звучання музики також зазнало змін, гурт відійшов від важкого року і почав грати в більш альтернативному і ще більш дивацькому стилі. Олег Верницький, хоч і створив багато потужних хардових пісень, прагнув чогось оригінальнішого. Тоді гурт почав вводити українську мову в свою творчість, на щастя, незалежний від влади лейбл «Фонограф» дозволяв це зробити.
У червні 1989 гурт приступив до запису свого другого альбому «Голосуйте За Мітель-Шнауцера» зі звукорежисером Юрієм Щелковським:
Тоді до гурту приєднались клавішник Артур Азаркевич, барабанщик Богдан Харченко, а також басист «Цвіркунового Числа» Олег Путятин. У 1989 під крики "геть" виступили на «Червоній Руті» у Львові, де глядачі не дуже зацінили епотаж гурту, а натомість зацінили поляки.
Тоді запрошення на виступ поступило неабизвідки, а з самого Риму, мерія якого пропонувала «Квартирі 50» виступити спільно з «Pink Floyd», «AC/DC» та «Genesis» на одному фестивалі у березні 1990 р. Гурт не встиг оформити документи для цієї поїздки, проте Римська мерія ще багаторазово запрошувала музик на інші концерти, і, врешті-решт, гурт вирушив за маршрутом Угорщина-Югославія-Італія. Югославцям «Квартира 50» особливо сподобалась, так, що місцева фірма «Art Agency» підписала із ними контракт, і гурт залишився з ними надовго. В результаті колектив розколовся навпіл - утворились гурти «Флет Фіорті» та «Бардак», обидва мали певний успіх у Словенії. Олег Путятин та Богдан Харченко залишилися в Україні.
«Квартира 50» була внесена до збірки «Рок-Легенди України» 2004 р.
Потужний ужгородський треш-гурт, який починав свою діяльність на початку 90-х рр., граючи кавери на відомі треш гурти та «Sex Pistols». Про склад мало що відомо, тільки імена:
Дмитро Богуш та Євген Колесник пізніше заснували проект «Спалахнув Шифер», який набув значно більшої популярності, хоча «L.O.B.» набагато більше заслуговують на неї.
Деякі учасники «L.O.B.» також грали у «Abduction».
А ось збірка виступів і репетицій гурту з 1991 по 1994:
Південноукраїнський гурт, який представляв окремий стиль радянського року наприкінці 80-х рр. та постійно звучав на радіо, при тому не вдаючись в комерцію.
В наш час гурт «Гоген» мало хто згадає, проте наприкінці 80-х років він мав цілком непоганий успіх, в першу чергу у своїх фанатів. Гурт був заснований весною 1988 р. в Миколаєві трьома друзями зі школи. Маючи деякі напрацювання, вони одразу приступили до роботи над матеріалом. Пізніше до гурту приєдналися ще двоє музик, що цікаво, увесь початковий склад складався з емігрантів з Уралу:
Дмитро Гнєдишев - вокал, губна гармошка, сопілка;
Ігор Протасов - бас, вокал;
Ігор Достовалов - гітара;
Сергій Горбунов - барабани, перкусія;
Ігор Вдовін - гітара.
Вже 1 травня відбувся перший концерт, а місцем для його проведення став червоний куток Миколаївського заводоуправління будівельних матеріалів. Після урочистого докладу на честь свята Весни та нагородження працівників весь зал, включаючи керівництво, завмер в очікуванні шоу. Тоді Дмитро Гнєдишев хрипким голосом промовив: "Я подвизався підлогу мити в райкомі! Тут чисто та затишно! На підлогу не плюють". Гурт нахтненно відіграв весь свій матеріал, та результат був кепський, більше «Гоген» на цегляний завод не впускали.
Ігор Протасов та Сергй Горбунов
Майже все літо 1988 гурт провів за репетиціями в дитячому садку, де після сьомої вечора можна було шуміти, хоча з апаратури у хлопців тоді був один підсилювач та колонка. Того часу Дмитро Гнєдишин з'їздив на Петербурзький рок-фестиваль та набрався натхнення, ставши духовним лідером колективу. Гурт ріс не тільки музично, а й розумово, учасники стали більше задумуватись про мистецтво, філософію, політику, релігію. Саме тоді до гурту приєдналися Сергій Горбунов та Ігор Вдовін, а також з'явилася назва «Гоген».
Головною метою гурту був виступ на вищезгадоному фестивалі, для цього вони відправили касету зі своїм записом журі конкурсу. Запис здійснювався вночі в ДК заводу «Океан». З апаратури у них був лиш мікшерний пульт «Електроніка», цифровий ревербератор «Лель» та побутовий магнітофон «Олімп». Касета була надіслана і через півтора місяці гурт отримав славу. Як виявилось, конкурс магнітоальбомів закінчився за півроку до того, але рок-дилетант Житинський на свій страх і ризик присудив гурту третє місце, а альбом набував багатьох нових слухачів. Пізніше в журналі «Аврора» вийшла рецензія на альбом від рок-дилетанта, який і дав йому назву «Мы - Рыбы»:
8 березня 1989 р. відбувся перший публічний виступ «Гоген» у Миколаївському педінституті. А 1 квітня голова симферопольського рок-клубу Толік Боровик запросив гурт виступити на презентації альбому гурту «Вторая Половина», учасника відомого Тбілійського рок-фестивалю 1980 р., у Симферополі, і це був не жарт на день Дурня. Тоді Дмитро Гнєдишев з найкращих намірів запропонував керівнику «Второї Половини» А. Теутлеру дати «Гогену» відіграти свій матеріал першими. Той відмовився, про що скоро пошкодував. «Гоген» зіграв настільки потужно та успішно, що на другій половині концерту - половині «Второї Половини» не залишилось достатньо людей, щоб діграти програму. Пізніше до Толіка Боровика підійшли учасники того гурту і спитали, чого він їх обманув: "Ти казав, що будуть рок-н-рольщики з Миколаєва, а це ж був «Джетро Талл»!". Після цього «Вторая Половина» розпалася.
Концерт в Симферопольському рок-клубі
1 травня 1989 був записаний другий альбом «Экстрасенсы Средней Полосы», так само в заводському ДК і так само відправлений Житинському. Влітку відбувся традиційний фестиваль Сімферопольського рок-клубу, де гурт знову виступив. «Гоген» вміли вражати народ, тож без труднощів отримали перше місце, а наступного дня отримали славу в пресі, таку, що їх тепер знали у всьому Криму. За цим концертом послідували петербурзькі гастролі - на конкурс журналу «Аврора» та фестиваль «Next Stop Rock'n'Roll», в якому брали участь скандинавські гурти. Внаслідок цього вояжа колективу довелось попрощатися з Сергієм Горбуновим та Ігорем Вдовіним через те, що вони продовжували грати на весіллях, замість того, щоб повністю присвячувати себе серйозній музиці. Після цього місце барабанщика на час репетицій заняв Ігор Негуч з гурту «Остров Крым», але потім Сергій Горбунов повернувся. В грудні 1989 «Гоген» виступили на московському фестивалі «Сырок», вже вчотирьох.
В квітні 1990 р. гурт зібрався записувати новий альбом, тоді з'явилась ідея притягти знайому віолончелістку Дмитра Гнєдишева - Ольгу Подиліну. З її грою в одній пісні був записаний останній створений в домашніх умовах альбом «Гоген» - «Время Росы». Одразу за тим гурт познайомився з Олександром Ковалевським, завдяки чиїм зусиллям на базі молодійного центру Південноукраїнської АЕС була створена звукозаписуюча студія «Водолей». Гурт відтоді займався творчістю саме там, а Олександр Ковалевський став їхнім продюсером.
Влітку 1990 р. знов настала пора фестивалів - гурт відвідав «Рок-н-ролл Таврический» (Нова Каховка), «Эко-рок» (Ростов на Дону) та «Спасем Азовское Море» (Бердянськ), на останньому вони грали разом з гуртами «Алиса», «Аукцион» та «Дети». Того ж літа Миколаївська студія телебачення звернулась до гурту з бажанням зняти фільм-концерт «Гоген». Перші зйомки були проведені, та пізніше гурт відмовився від цієї задумки, аргументуючи, що це все "попса", і вони не хочуть вдавати самих себе під власну фонограму.
Виступ в Південноукраїнську в 1990 р. Зверніть увагу на плакат «Краяни», чудового західноукраїнського ВІА.
1 листопада 1990 р. гурт зібрався в студії для запису нового альбому «Последняя Четверть Луны». Та цього разу написання пісень далося їм дещо складніше, ніж до цього, адже всі попередні тексти гурту були занадто політизованими, що заважало переходу до студійного формату. До того ж, це був перший подібний досвід гурту. Натхнення прийшло лише через 20 днів о 4 годині ранку. У записі взяли участь скрипач Надир Меліков, басист гурту «Арт-Дизайн» Віктор Сушко, який дуже любив грати слепом. Окрім того, творчі сили гурту, зокрема Дмитро Гнєдишев, вирішили зробити подвійну ритм-секцію на альбомі, надавши релізу більш екзотичне звучання.
Весною 1991 гурт став лауреатом фестивалю ТБ-програми «Гарт» і виступив на гала-концерті у Києві. Так само «Гоген» зіграли для білоруського журналу «Парус» у Мінську. Через кілька місяців Дмитру Гнєдишеву прийшов дивний лист з Франції. В ньому була пропозиція додати «Гоген» до музичного каталогу «Europopbook - MTV», але нюанс полягав в тому, що для розміщення музиканти мали заплатити 60$ редакції. Гурт отримав своє місце у каталозі, але грошей не заплатив. Чому? Що ж, певно лист з відповіддю в стилі козацького листа султанові розчулив серця французів, адже дійсно, звідки в радянських рокерів долари?
На той час склад гурту став ще цікавіший - у колективі було два басиста і два барабанщика. Це стало можливим завдяки новим учасникам з Миколаєва - Віктор Сушко, Надир Меліков, Толік Панкратов. Перший був басистом гурту «Арт-Дизайн», другий був скрипачем та клавішником за сумісництвом, третій був барабанщиком. Невдовзі з розпадом СРСР учасники гурту роз'їхались по різних містах, аби зайнятись власним життям. Основні учасники втрьох писали нові пісні, без барабанів, а також виступали на кримських фестивалях в такому складі.
В 1992 тріо зібралось у студії «Водолей», аби записати свій найбільш мелодійний та ліричний альбом «Эй, Обезьяна!», який вийшов досить коротким через вже натягнуті відносини між учасниками. Ігор Достовалов пішов після запису альбому і «Гоген» фактично розпався.
В 1996 гурт знову зібрався разом, щоб зіграти на фестивалі в Південноукраїнську, після якого планувалося повноцінне воз'єднання. Та це був останній виступ «Гоген», бо протягом року загинув Сергій Горбунов, а у 1998 в Голандії помер Дмитро Гнєдишев.
«Гоген» стали лауреатами всіх фестивалів, в яких вони брали участь, їхні пісні лунали на радіо «BBC» Сєви Новгородцева та паризькому радіо, гурт запрошували з концертами в США, та все ж «Гоген» не перейшли на великий комерційний рівень, до останнього вважаючи, що головне в творчості - незалежність. Офіційна радянська газета композиторів «Музыкальная Жизнь» визнала "гогенівський" як окремий стиль в рок-музиці та назвала «Гоген» найкращим гуртом 1991 р.
