За словами студентів МКІ 60-х та 70-х років гурт «Гаудеамус» - не інакше, як легенда. Найстарший в інституті, один з найстарших в Україні, цей гурт користувався великою повагою, будучи провідником та прикладом для молодших гуртів. Втім, уся велич гурту проявлялася в живих виступах, де колектив представляв як пісні з-за завіси, так і власні творіння, а записів цієї музики майже й не лишилось, тому ми з вами вже не почуємо їхню творчість у всій її красі, але зможемо почути її відлуння.
Ще в 1967 р. кілька студентів хотіли самотужки створити власний рок-гурт, назву вигадали - «Шкварка». В 1968 музикантів підтримали і при Миколаївському Кораблебудівному Інституті під керівництвом Семена Фрейдіна з'явився свій ансамбль, який отримав назву «Гаудеамус» на честь гімну студентів. Від назви дуже віяло латиною, особливо на фоні звичних назв ВІА з закінченнями на "Ы" («Песняры», «Поющие Гитары», «Верасы»). Музика гурту теж черпала натхнення переважно з латинського світу, а не світу радянського. Гурт передбачав скору популярність таких гуртів, як «Jimi Hendrix Experience», «Emerson, Lake & Palmer» та «Moody Blues» по всьому Союзу, тому і сам наслідував їх, також виконуючи їхні пісні на концертах. Концерти ці, до речі, проходили у популярному тоді клубі «Корабел» при інституті, а репетиції мали місце у наданому колективові великому залі в новому корпусі на Центральному проспекті (біля стадіону «Суднобудівник»). Разом з тим було надане і обладнання, усе окрім самих музичних інструментів, які музикантами довелося, як багатьом, збирати власними руками. Що цікаво, столярну частину гітар їм виготовляв дехто "Саша" з Аргентини. Звідки у Миколаєві тоді опинився аргентинець - незрозуміло. Отже, перейдімо врешті-решт до складу:
Анатолій Михельсон - ритм-гітара;
Сергій Цибань - соло-гітара;
Андрій Усатий - бас, вокал;
Олександр Семенов - барабани, саксофон;
Леонід Шнейдеріс - вокал;
Борис Іванов - клавіші, вокал.
На початку 70-х рр. до гурту також приєдналися дві вокалістки - Вікторія Ріка та Галина Гукаленко (ех-«Ансамбль Общежития»).
За роки свого існування гурт дав багато концертів і за межами стін рідного інституту, брав участь у всесоюзних фестивалях, серед яких фестиваль у Ризі 1970 р., фестиваль «Золотой Парус» 1971 р., фестиваль у Коблеві.
Позаяк «Гаудеамус» був гуртом інститутським, склад ансамблю змінювався з випуском музикантів, а на їхнє місце приходили молодші студенти. В період 1971 - 1975 до гурту приєдналися соло-гітарист Вадим Ботнарюк, ритм-гітарист Юрій Белянський та клавішник Володимир Богданович, а старі гітаристи, відповідно, його покинули. В 1975 р. до складу в якості вокаліста-клавішника приєдналася майбутня естрадна зірка Кім Брейтбург (ex-«Корды», «Форсаж»), а разом з ним вокаліст Олег Соколиков (ех-«Шестое Чувство»). Талант нових музикантів здавався дуже перспективним та багатообіцяючим. Тоді Володимир Богданович та Олександр Семенов покинули ансамбль, новим ударником став Анатолій Дейнега (ех-«Корды», «Фрегат»).
Середина 70-х рр. - пік популярності «Гаудеамусу», ансамбль знали у всьому місті, отже на бобіни люди почали записувати не лише закордонні та російськи гурти, а і щось своє. Гурт заробив репутацію чогось високого та серйозного, тому в 1976 р. музиканти вирішили рухатись далі - Кім Брейтбург з Андрієм Усатим поїхали на інший бік болота в Кемеровську філармонію, де вони працювали пару років, а через пару років, повернувшись у Миколаїв, створили гурт вже геть іншого масштабу - «Диалог».
А тепер до музики: з усього, що написав гурт, на даний момент зберіглося всього дві пісні, написані в епоху Кіма Брейтбурга (1975):
Десь між «The Doors» та «The Beatles» був на Кримському півострові в 90-х один хороший гурт під назвою «Крестные Отцы». Раніше цього року ми вже публікували огляд на цю команду, але зовсім недавно були знайдені такі масиви інформації про гурт, що у старий огляд їх і не впихнеш. Тому представляємо новий:
Гурт «Крестные Отцы» був створений в 1990 р. компанією молодих музикантів та затятих "бітломанів" з Сімферополя, за плечами яких уже був досвід п'яти музичних проектів: «Рассвет», «Динамит», «Рок-Блок», «Молитва Безбожника» та «Пшеничный Сок». Склад новоутвореної команди був такий:
Ігор Клекотнєв - гітара, вокал, електроорган;
Сергій Кобачков - бас, вокал;
Євген Аксьонов - гітара, вокал;
Вадим Брєжнєв - барабани;
Олександр Жовнір - барабани.
Найпершим релізом гурту був мініальбом «That's All Right!» (1990), записаний в дуже домашніх умовах, де робочим барабаном послужив стілець, а хай-хетами - ножиці. Складався він суцільно з каверів рок-пісень 60-х:
Відрепетирувавши новий матеріал, гурт зробив кілька записів на магнітофон та відніс їх на радіостанцію, де про гурт зробили програму, яка прозвучала в ефірі 20 жовтня 1990 р. З цих записів і вийшов перший повноцінний альбом гурту - «Осенние Сны». Перша половина альбому складається з авторських рок-н-рольних пісень гурту, а друга - з каверів на рок-хіти 60-х рр., які каверили «Бітли»:
Тоді через сварку гурт покинув барабанщик Вадим Брєжнєв. З матеріалу, який накопився за зиму, гурт записав свій наступний альбом у клубі заводу ЗБВ - «Для Тебя» (1991):
Запис поширювався по руках студентів Кримського державного університету, де навчалися Ігор Клекотнєв та Сергій Кобачков, та музичної школи, в якій навчався Олександр Жовнір. «Крестные Отцы» давали концерти, проводили деякі збірні солянки та під кінець 1991 р. вже були досить відомими у Симферополі, про них навіть вийшла велика стаття у місцевій газеті.
Літо гурт провів на морі, яке, на щастя, близько, паралельно продовжуючи музичну діяльність. В серпні вони взяли участь у конкурсі молодих гуртів «Крымская Звезда», де вони зайняли перше місце та отримали великий глиняний горщик як приз. Завдяки журналісту Борису Добровінському гурт запросили на кримську ТБ-програму, яка була присвячена джазу, хоч це і не спеціальність «Отцов». Наступного разу гурт з'явився на кримських екранах у новорічній програмі «Старый Новый Рок-н-ролл».
Восени 1991 р. гурт також записав присвячений дню народження їхнього доброго товариша Сергія Шелепова альбом «For Shelp», який повністю складався з каверів, та втім, не зберігся.
Як «Бітли» перейшли від рок-н-роллу до психоделіки, так і «Крестные Отцы» до більш "глибоких та концептуальних речей". Тоді гурт репетирував та записував у заводському бомбосховищі, що позначилося на звучанні наступного альбому «Ключи Подземелья» (1992). Альбом вийшов більш похмурим та агресивним, Ігор Клекотнєв все частіше кидав гітару та співав просто так, коротше, хлопці багато переслухали «Дорзів»:
Клекотнєв почав активно цікавитися філософією та езотерикою, а замість університетських пар почав більше відвідувати університетську пивнуху.
На початку жовтня натовп панків, які прийшли на концерт гурту «Грачи», який розігрівав «Отцов», зірвав концерт, влаштувавши такий гармидер, що хедлайнер так свою програму і не зіграв, що привело його у депресію. Ігор Клекотнєв кинув все та раптово переїхав у Одесу, де тиждень п'янствував та дебоширив у студентському гуртожитку, та познайомився зі своєю майбутньою дружиною Мариною. І так він здебільшого жив у потязі Симферополь-Одеса. Євген Аксьонов теж загуляв схожим чином, а решта гурту трималася більш-менш в порядку.
Впродовж кількох місяців гурт обходився досить нечастими репетиціями та концертами, повноцінного альбому з цього зробити не вийшло, але те, що було, сиро зібрали у альбом «Осколки Скал» (1993), в який також увійшли раніше невидані пісні:
Щойно учасники гурту вирішили знову взятись за розум, кудись зник Олександр Жовнір. А через деякий час гуртові поступила пропозиція виступити на триденному фестивалі у Ялті, отже на заміну Олександра Жовніра знайшли деякого "Севена". В останній момент з Одеси вдалося витягти Ігоря Клекотнєва, який до цього участі в репетиціях не брав. Попри тяжкий стан, гурт чудово відіграв у перший та третій день.
Восени 1993 р. Ігор Клекотнєв поступив у Кримське училище культури на спеціальність "режисер театральних колективів", це змусило його повернутися до творчості, втім, його нові вірші вже більше підходили для виконання з гітарою, ніж у існуючому складі гурту. А решта учасників тим часом захоплювалась блюзом. Познайомившись з деяким вокалістом "Хіпою", гурт півроку бродив дванадцятитактовими дебрями, але безрезультатно.
Ігор Клекотнєв репетирував постановку «Лодка», а через потребу хорового співу пісні для неї вчив і гурт.
На початку червня 1994 р. Ігор Клекотнєв одружився і постало питання місця проживання. Його дружина поїхала до Одеси сама. Засмучений музикант намагався піти жити до лісу десь за Алуштою, але це, на щастя, скоро минуло. Щоб підбадьорити друга, Сергій Кобачков запропонував Ігорю записати новий альбом на домашній студії Олексія Баранова, доволі відомої особистості в тодішніх музичних колах. Уся гіркота гурту вилилась в альбом «В Сердце Сна» (1994):
Почуте для слухачів було несподіванкою, альбом охарактеризували як "музику людини з петлею на шиї за секунду до..."
Виплеснувши таку купу негативу, гурт знову зблизився, Ігор Клекотнєв повернувся до колишнього університету на фізфак, оселившись в гуртожитку разом з дружиною. Репетиції продовжилися, до гурту приєдналися клавішник Євген Свидов та саксофоніст Олег Пермяков. Звучання музики стало більш багатим та дорослим. Ближче до кінця року Олександр, Ігор та Сергій влаштувалися на роботу в цирковий оркестр.
Навесні 1995 р. до гурту приєднався старий товариш музикантів Владислав Мицовський, з яким хлопці любили відриватися у Одесі. Отримавши касету з останнім альбомом «Крестных Отцов», він поїхав назад до свого міста та домовився про концерт в одеському клубі «Горгона», а там і решта гурту, окрім Євгена Свідова, під'їхала. Команду розташували в розкішних апартаментах з чудовими видами на парк, настрій для виступу був відмінний. Перед самим концертом до гурту причепився якийсь журналіст, який з посмішкою на обличчі розпитував музикантів та підтакував їм, а пізніше випустив статтю під заголовком "Буратіно в крові", в якій поливав гурт помиями. Тим не менш, концерт пройшов на славу, а запис зберігся:
Тоді хлопці і стільцями помахались, і в багажнику покаталися. Звикнувши до одеських веселощів, вони і повертатись додому не хотіли, тому рішенням став повний переїзд усієї команди, окрім Євгена Аксьонова. Ігор Клекотнєв знов кинув навчання і почав знімати квартиру з дружиною.
«Крестные Отцы» виступили на фестивалі «Пикейные Жилеты» пам'яті Ігоря Ганькевича, де Клекотнєв знову пірнав у натовп. Були й незабутні концерти в кінотетрі «Серп И Молот» на Молдованці, де місцеві гопніки оточували будівлю і ледве пропускали публіку всередину.
Тим часом усе обладнання було перевезено з Криму до Одеси. Сергій Кобачков та Ігор Клекотнєв влаштувалися на роботу в телерадіокомпанію «Глас», а Олександр Жовнір працював сторожем. Владислав Мицовський продовжував творити дива організації та проштовхнув гурт на конкурс радіостанцій, а також домовився про запис кількох пісень на студії Кіма Брейдбурга у Миколаєві, з яких вийшов мініальбом «Лесная Фея» (1996):
Олег Пермяков вирішив покинути гурт, а його місце зайняв гітарист Руслан Малюта, який взяв участь у записі тих двох пісень, але невдовзі був замінений більш віртуозним Сергієм Скляровим з севастопольського гурту «Танатофобия».
В тому ж Миколаєві гурт взяв участь у гала-концерті, де вперше та востаннє виступав із фонограмою, яка була вимогою організаторів.
Тоді велику популярність набрав кліп гурту на пісню «Лесная Фея», у «Крестных Отцов» з'явилася нова репетиційна точка, Олександр Жовнір був вигнаний з гурту з особистих причин, а барабанщиком став інший севастополець Василь Царук.
В такому складі відбувся один з найбільш якісних концертів гурту - хороша апаратура, світло, зйомка та інтерв'ю. Перед концертом щось постійно не зросталося, але в результаті все пройшло чудово, публіка пророкувала команді велике майбутнє:
Наступного року знов відбувся фестиваль «Пикейные Жилеты», а там і «Крестные Отцы». Під час виступу у Сергія Склярова зламався струнотримач, тому стрій серйозно знизився, але вмілий гітарист швидко уловив новоутворений стрій та зробив так, щоб несправність лишилася непоміченою, хіба що Ігорю Клекотнєву довелося співати дещо нижче.
І раптом «Крестные Отцы» розпалися, коли Ігор Клекотнєв, махнувши рукою на все, переїхав в Санкт-Петербург, де став учасником гурту «Старый Нектар». У нульових він спробував реанімувати старий гурт, але було вже пізно.
