Дикий Мед

Жанр: Рок, хард-рок, блюз-рок

Місто: Донецьк, Маріуполь

Мова: Російська

———

Чи не єдиний рок-гурт Донбасу, який був відомий на весь Союз та грав на одній сцені з Бі Бі Кінгом. Але історія «Дикого Меду» почалася ще на десяток років раніше, у 1978 р.

1978 р.

Гурт «Дикий Мед» був заснований двома студентами архітектурного факультету Макіївського інженерно-будівельного інституту (МакІБІ), та перший час існував як англомовний гітарний дует Михайла Коваля та Сергія Федотова, відомий невеликому колу друзів. Пізніше до засновників приєдналися Юрій Штиков, басист Сергій Савенко (ex-Bats) та барабанщик Ігор Престинський. Через погане знання англійської в масах гурт скоро  

перейшов на російську.

1982 р.

У 1982 хлопці пішли до армії, відновились у інституті та продовжували репетиції. Саме з цих пір про творчість гурту стає відомо не тільки широким масам, а і робітникам державних органів. При чому посприяла цьому не стільки діяльність самого гурту, скільки програма «Рок-посевы» Сєви Новгородцева на «BBC». Ряди шанувальників «Дикого Меду» поповнювались, а водночас з зачинених кімнат ДК почали зникати зошити з текстами, учасників гурту викликали до особливого відділу з порадами "кинути оце все". 

Предметом гордості гурту стала папка досьє на «Дикий Мед», 

завтовшки з сірниковий коробок.

1986 р. Студія донецького радіо

В середині 80-х рок-н-ролл почав дихати вільно, і «Дикий Мед» відновив свою діяльність. У 1986 р. в Донецьку за участі відомого місцевого продюсера Миколи Неки відкрився рок-клуб «Рок-Мастерская», ядром якого стали найбільші в той час команди з Донецьку - «Аеростат», «Драма», «Катарсис» та, звісно ж, «Дикий Мед». Саме тоді гурт покидає андеграунд та починає записуватись на радіо, давати концерти на Донбаських майданчиках та всесоюзних фестивалях. Основа гурту була незмінна - Михайло Коваль, Сергій Федотов, Сергій Савенко, але драмерів довелося змінити багато. Окрім Ігоря Престинського, цю долю спіткали Генадій Ташкевич, Андрій Зайчик, Борис Кукушкін та Костянтин Степанов.

У 1987 «Диким Медом» та «Рок-Мастерскою» був проведений всесоюзний фестиваль із 20 гуртами з різних міст. Про фестиваль згадують як про дуже організовану й при тому дуже неформальну подію. Того ж часу «Дикий Мед» виступив і на другому Новокаховському фестивалі, запис якого у нас є:

У 1989, вкотре змінивши барабанщика (ним став Юрій Надровецький) гурт записує свій перший альбом «Мама, мы любим повалить дурака!» на студії «Linna Hall» в Талліні. В якості піаніста в записі брав участь дипломований віолончеліст та засновник гурту «Катарсис» - Сергій Основін, а підспівували власник швецького кіоску Ігор Саул та Олександр Левітан, колись відомий композитор та співак. Завдяки менеджеру гурту В. Мєдвєдєву альбом був доставлений в руки Юрія Морозова, який особисто відмастерив альбом на фірмі Мелодія. Цікава деталь, всі студійні альбоми Дикого Меду чи то були записані на цифру, чи були тотально заремастерені роки потому. Любителям старого звуку краще обійтись живими виступами.

За дебютним альбомом послідували серйозні зміни в складі - двоє учасників маріупольської хеві метал команди «Дао» приєдналися до «Дикого Меду». Сергій Жаріков посів місце драмера Юрія Надровецького, який вже покинув гурт, а Дмитро Шрамко став другим соло-гітаристом; такий склад вже нагадував «Lynrd Skynrd». Того часу був записаний кліп на пісню «Господи, дай им силы любить»:

Гастролі продовжуються - Київ, Харків, Дніпро, Рига, Каховка, Одеса та ін., гурт записується на шалено популярній тоді програмі ЦТ - «Утрення Почта». На тлі усього цього зльоту «Дикий Мед» ще й отримує фінансову допомогу від Миколи Соломичова, який у свої юні роки грав на басі в провінційному ДК на околиці Донецьку. Він організовував та оплачував гурту зйомки на телебаченні, записи в студіях, готелі, авіаквитки, а також пиво з ковбасою.

В 1990 р. «Дикий Мед» записав сингл «Умереть до утра / Дама с собачкой», друга пісня тоді вже стала класикою; сингл з успіхом звучав на радіостанціях України, Росії й Німеччини та швидко увійшов в Топ 10. Записаний реліз був на студії А. Рибкіна в Москві. Також був записаний кліп на пісню «Барыня»:

В 1992 р. на Petrostudio був записаний другий повноформатний альбом «Веселая Вдова». Цього разу в записі безпосередньо брав участь продюсер та композитор Александр Кутіков, який хотів зробити з «Дикого Меду» важкіший та більш попсовий варіант «Машини Времени», членом якої він й сам був. Тоді між А. Кутіковим та звукорежисером студії Александром Бармаковим виник невеликий диспут щодо звучання запису, тож варіант першого прозвучав на радіостанції «Маяк», а варіант другого перекочував на LP та CD. В записі також брали участь піаніст-віртуоз Валентин Хоруженко, бек-вокалістки Татьяна Донская і Віталіна Ніколіна, маріупольський духовик Вова Ліньков та відомий джазовий саксофоніст Боріс Курганов. Через нездатність записати басові партії в гідній якості в рамках оплаченого студійного часу Сергій Савенко був відправлений на Батьківщину в Донецьк, а до гурту приєднався грузинський басист Константін Джахуа. Того ж часу в гурту з'явився й новий менеджер - А. Захаров, який мав судимість за спекуляцію платівками «Black Sabbath» та «Led Zeppelin». У 1993 р. альбом нарешті побачив світло прилавків.

У 1992 був записаний черговий концерт в Донецьку:

    А в 1993 був записаний і концерт у Києві:

У тому ж 1993 з Алікою Смєховою був записаний кліп на пісню «Стерва» 1978 р. написання. Його активно крутили по ЦТ, РТР, УТ. Європейський каталог MTV навіть кваліфікував «Дикий Мед» як один з найбільш перспективних блюзових гуртів Європи, а перша в світі радянська енциклопедія рок-музики писала, що виступи «Дикого Меду» "повертають нас в епоху Великих Фестивалів". Підтвердженням такої втішної оцінки, може послужити і те, що під час перегляду відеоматеріалів Дикого Меду з традиційного фестивалю «Дни Блюза» у Ризі, міністра культури цієї країни, народ якої завжди так гаряче та гостинно зустрічав «Дикий Мед», - Раймонда Паулса, мало не схопив удар і, ледь опритомнівши, він наказав придворним розмагнітити плівку, і навіки витерти із пам'яті латиського народу навіть саме слово "Мед". Перше довелося виконати негайно, друге, на щастя, виявилося неможливим.

З вищезгаданого гурту «Дао» до «Меду» також перебрався і басист, ім'я йому Сергій Худолій. В 1996 р. гурт виступає в живому ефірі на ОРТ у програмі Дмітрія Діброва «Подъем»:

...І того ж року записує свій наступний альбом «Все не так уж плохо, мама» на «Polyphone Records». В записі брав участь талановитий гармоніст Роман Гегарт, бек вокал виконали Лада Колосова, Олеся "з городу Парижу" і Марія Кац. Мастеринг здійснив Олег Тимофєєв, який ще й очистив старі записи від звуків трамваїв, які проїжджали десь неподалік (їх не почули навіть на німецькій «Гемі»).

В середині 1996 р. гурт дав серію концертів в московських рок-клубах:

...На одному з яких до шоу навіть приєднався відомий Блюз-виконавець Бі Бі Кінг:

...Після чого розпався. Причиною розпаду стали розбіжності в поглядах на музику «Дикого Меду». Одні хотіли рухатись у важкішому напрямку, а інші навпаки - в легшому. Гроші, слава та московське музичне середовище впали дощем на схудлі дахи провінційних музикантів. До того ж, в ті роки почалася жорстока світова економічна криза, яка почалась з країн Азії та латинської Америки, де був зусереджений основний бізнес Миколи Соломичова, та і людям всім не до пісень стало. Завдяки цьому був похований і наступний запланований альбом.

С. Худолій, Д. Шрамко та С. Жаріков залишились у столичній еміграції, а решта колективу повернулася у Донецьк. В наступні роки були спроби відродити склад 80-х, але то вже геть інша історія...

Автор тексту сам Михайло Коваль, перекладено та скорочено «Архівом Українського Олдскулу».

Погодьтеся, коли ви бачите, що гурт з Донецька, та колесить Москвою, у вас з'являються деякі підозри щодо їхньої позиції в Україно-російській війні. На жаль, ваші підозри недаремні, Михайло Коваль та Сергій Фєдотов на сторінці свого гурту Вконтакте полюбляють поблікувати всілякого роду зрадницький контент, перший навіть вже на «Миротворці»:

Скріншот люб'язно предоставлений самим зрадником

Можемо лиш сподіватися, що решта історичних українських учасників «Дикого Меду» не опускалися до такого.